[EN]

* * * **Lina Kostenko’s “Notes of a Ukrainian Madman”** is a novel that cuts to the core — a story that makes you laugh through tears while forcing you to confront an unsettling truth.

Kostenko, long celebrated as the conscience of [Ukrainian poetry](https://knyhar.com.ua/vid-virsha-do-romanu-unikalnyy-vsesvit-liny-kostenko/ "https://knyhar.com.ua/vid-virsha-do-romanu-unikalnyy-vsesvit-liny-kostenko/"), stunned her readers in 2010 by publishing her first **prose novel**. It wasn’t just a literary experiment. It was a revelation, a shock, and ultimately, a mirror reflecting the absurdity of an entire nation. At the center of the novel stands a protagonist who is anything but heroic in the traditional sense. He is an ordinary intellectual, a programmer, a man simply longing for peace and normalcy. But how can one remain sane when every news broadcast feels like a grotesque joke, when political life resembles a never-ending circus? He begins keeping a diary, and every entry becomes a chronicle of societal madness: corruption, pseudo-patriotism, cultural decay, and the endless games of power.

Yet as the pages unfold, it becomes clear: the “madman” is not him — it is the system itself. He is merely the sane one trapped in a society that has gone insane. This paradox, biting and ironic, is the essence of Kostenko’s brilliance. Her metaphors and imagery are unforgettable. “Guard dogs” represent the barking bureaucracy that bites indiscriminately. “Sheep” symbolize the masses lulled into blind conformity. A “country that speaks in porridge” portrays a society where words have lost their weight and meaning. The striking part? Though written over a decade ago, the novel reads like it was penned yesterday — a prophetic text that feels eerily present. The structure of the novel is fragmented — diary entries, fragments, scattered reflections. But together they form a mosaic, a hauntingly complete picture of a nation drowning in lies and impunity while one man desperately clings to reason.

Over ten years later, the book hasn’t lost its urgency. On the contrary, it rings sharper than ever. Corruption thrives, political cynicism deepens, and public indifference continues to erode civic life. [“Notes of a Ukrainian Madman”](https://knyhar.com.ua/oholena-derzhava-oholena-dusha-literaturnyy-eksperyment-liny-kostenko/ "https://knyhar.com.ua/oholena-derzhava-oholena-dusha-literaturnyy-eksperyment-liny-kostenko/") becomes not just literature but a warning: if we accept absurdity as normal, madness will become our permanent home. Kostenko’s style is a rare mix of satire, irony, aphorism, and raw truth. Her writing is intimate yet merciless, like a scalpel cutting straight to the bone. Every page begs to be quoted, every line resonates with uncomfortable clarity. Why should you [read this book](https://www.ukrbook.com.ua/ "https://www.ukrbook.com.ua/")? Because it is more than a novel. It is a mirror in which society sees its own distorted reflection. It is both diagnosis and challenge: can we remain human in a world steadily losing its sanity? “Notes of a Ukrainian Madman” is not a light read for leisure. It is a wake-up call, a chronicle of absurdity, a brutally honest portrait of a country still struggling with its identity. Kostenko doesn’t entertain — she enlightens, provokes, and demands that we think. And that is precisely why her voice remains so vital today.

[UA]

* * * **“Записки українського самашедшого” Ліни Костенко — роман, який вивертає душу і змушує сміятися крізь сльози.** [Ліна Костенко](https://knyhar.com.ua/vid-virsha-do-romanu-unikalnyy-vsesvit-liny-kostenko/ "https://knyhar.com.ua/vid-virsha-do-romanu-unikalnyy-vsesvit-liny-kostenko/") — символ української літератури, голос совісті й правди, що десятиліттями говорила з нами мовою поезії. І ось у 2010 році, коли читачі вже звикли бачити її як поетесу, Костенко робить несподіваний крок: виходить її прозовий роман. Це був не просто літературний експеримент — це був шок, відкриття і, зрештою, дзеркало нашої країни.

Головний герой роману — не герой у класичному сенсі. Це звичайний інтелігент, програміст, який хоче жити тихо, без скандалів і надривів. Але як жити спокійно там, де щоденні новини звучать як чорний гумор, а телевізор нагадує нескінченний політичний цирк? Він починає вести щоденник, і кожен запис перетворюється на хроніку абсурду. Корупція, псевдопатріотизм, безкінечні вибори, деградація культури — все це постає не як вигадка, а як жива тканина української реальності. Та з кожною сторінкою стає зрозуміліше: божевільний не він, а система. Герой — лише притомний серед загального безумства. І саме ця іронія, цей парадокс робить роман настільки влучним.

Костенко створює неймовірні образи-символи, які хочеться цитувати. “Пси-охоронці” — це бюрократична машина, що гавкає і кусає без розбору. “Вівці” — це суспільство, яке втратило здатність мислити критично. А країна, “що говорить соломахами”, — це нація, де слова давно втратили вагу. І диво в тому, що написано це понад десять років тому, а читається так, ніби про вчорашні новини. Форма роману — мозаїчна: щоденникові записи, уривки, фрагменти. Але саме ця розірваність створює повну картину. Це не художня вигадка, а справжній літопис нашої держави, де хаос і здоровий глузд існують поруч. Минуло понад десятиліття, а книга не втратила актуальності. Навпаки — вона звучить ще гостріше. Корупція нікуди не зникла, політичний цинізм лише загострився, суспільна байдужість і далі роз’їдає країну. І “Записки українського самашедшого” стають попередженням: якщо ми й далі будемо погоджуватися з абсурдом, він стане нормою, а лабіринт безглуздя — нашим постійним домом.

Стиль Костенко — це поєднання сатири, іронії, афоризмів і життєвої правди. Її текст неможливо читати байдуже. Він змушує сміятися, злитися, замислюватися і навіть боліти разом із героями. Це література-скальпель, яка розтинає суспільні хвороби, не даючи закритися на зручному самообмані. Чому цю [книгу варто прочитати](https://www.ukrbook.com.ua/ "https://www.ukrbook.com.ua/")? Тому що вона — більше, ніж роман. Це дзеркало, у якому ми бачимо себе справжніх. Це діагноз і водночас виклик: чи зможемо ми залишитися людьми у світі, що стрімко втрачає здоровий глузд? [“Записки українського самашедшого”](https://knyhar.com.ua/oholena-derzhava-oholena-dusha-literaturnyy-eksperyment-liny-kostenko/ "https://knyhar.com.ua/oholena-derzhava-oholena-dusha-literaturnyy-eksperyment-liny-kostenko/") — це книга не для відпочинку, а для пробудження. Вона болюча, іронічна, чесна й напрочуд сучасна. Це роман, який ще довго буде звучати як голос правди, бо він говорить не лише про минуле, а й про наше сьогодення.